Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
УЗАГАЛЬНЕННЯ
щодо аналізу причин скасування та зміни рішень по цивільних справах
винесених Немирівським районним судом Вінницької
області за ІІ півріччя 2018 року
На виконання заходів передбачених планом роботи Немирівського районного суду Вінницької області на перше півріччя 2019 року проведено аналіз причин скасування та зміни рішень по цивільних справах винесених Немирівським районним судом Вінницької області за ІІ півріччя 2018 року.
Протягом ІІ півріччя 2018 року Вінницьким апеляційним судом переглянуто 44 цивільні справи, з них скасовано - 17 та 2 змінено.
18 липня 2018 року Апеляційним судом Вінницької області було скасовано рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 18.07.2017 року, яким було задоволено позовні вимоги позивача та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволено позову П. до В. про визнання правочинів дійсним та визнання права власності на майно.
Причиною скасування стало те, що при розгляді таких справ суди повинні з’ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої Інстанції на думку апеляційного суду зазначені положення закону не врахував та дійшов помилкового висновку про визнання спірних договорів купівлі-продажу гідротехнічних споруд дійсними.
Апеляційний суд вважає, що спірні договори купівлі-продажу не можуть бути визнані дійсними, оскільки вони не можуть вважатися такими, що були укладені.
26 липня 2018 року Апеляційним судом Вінницької області було скасовано рішення Немирівського районного суду від 19.04.2018 року за позовом Д. до Я. про зміну черговості права на спадкування за законом та ухвалено нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовлено.
Підставою скасування стало те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, зміну черговості спадкування, з тих мотивів, що позивач здійснювала опіку над спадкодавцем, постійно приїздила до останньої, телефонувала та спілкувалася, надавала також грошову допомогу та лікувала померлу, після смерті спадкодавця позивачка взяла витрати, пов'язані з похованням, повністю на себе, тобто протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала спадкодавця, яка через тяжку хворобу була у безпорадному стані, виходячи з наступних міркувань.
Аналіз ст.1259 ЦК України дає підстави для висновку, що судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування.
Право на пред'явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції не навів у рішенні достатніх доказів про те, що спадкодавець перебувала у безпорадному стані у зв'язку з наявними у неї захворюваннями та потребувала сторонньої допомоги, такі докази не надані також позивачкою на підтвердження інших обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
01 серпня 2018 року Апеляційним судом Вінницької області змінено рішення Немирівського районного суду від 13.03.2018 року в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, згідно якого судом І інстанції стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Немирівське районне підприємство «Агромаш» на користь Г. заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 22158,51 грн., моральну шкоду в сумі 2000 грн. судовий збір в сум і 640 грн.
Причиною зміни стало те, що задовольняючи оплату праці, суд І інстанції мав навести в рішенні розрахунок, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню, оскільки справлення і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, а суд І інстанції визначив суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
14 серпня 2018 року Апеляційним судом Вінницької області було скасовано рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 12.03.2018 року яким було відмовлено в задоволені позову Г. до с/ради про визнання права власності на майно в порядку спадкування та постановлено нове рішення про задоволення позовних вимог.
Причиною скасування стало те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме не роз’яснено позивачу наслідки неподання відповідних документів, що призвело до неповного з’ясування обставин у справі та до ухвалення помилкового рішення.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року було скасовано рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 19.09.2018 року про відмову в задоволені заяви А. про встановлення факту родинних відносин та ухвалено нове рішення про задоволення даної заяви.
Підставою скасування рішення стало те, що суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану. Судом першої інстанції не з'ясовано обставини справи та не надав їм належної оцінки і ухвалено судове рішення, яке не відповідає вимогам законності і обґрунтованості.
11 вересня 2018 року Апеляційним судом Вінницької області скасовано рішення Немирівського районного суду від 04.05.2018 про відмову в задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за коном.
Підставою скасування стало те, що рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач обрав невірний спосіб захисту своїх прав. Надаючи оцінку твердженню про те, що позивач був позбавлений права на подання заяви, оскільки знаходився на лікуванні, суд звернув увагу, що до отримання травми у позивача було понад 5 місяців для подання заяви про прийняття спадщини, окрім того, Верховним судом України також наголошується, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, суд не вважав пошкодження (розриву) внутрішньої колатеральної зв'язки лівого колінного суглобу непереборними, істотними труднощами для спадкоємця для подання заяви про прийняття спадщини.
За наведених обставин, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Проте повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції неможливо, так як апеляційний суд вважає, що при вирішенні справи неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.
Представником позивача надана суду копія виписки амбулаторного хворого ОСОБА_3, оригінал якої оглянутий колегією суддів в судовому засіданні. Представник позивача обґрунтував неможливість надання такого доказу суду першої інстанції небажанням позивача розголошувати персональну інформацію про стан його психічного здоров'я, що міститься в цьому доказі.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд прийшов до висновку, що зазначені представником, та підтверджені
письмовими доказами обставини об'єктивно перешкоджали позивачу подати заяву про прийняття спадщини в установлені законом строки, а тому визнається судом поважною причиною як умовою поновлення строку на подання заяви про прийняття спадщини.
13 вересня 2018 року апеляційним судом скасовано рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 18 липня 2017 року у цивільній справі за позовом А. до Сільсько-господарського товариства з обмеженою відповідальністю «Гостинне» про визнання правочину дійсним, визнання права власності на нерухоме майно.
У задоволенні позову А. до Сільсько-господарського товариства з обмеженою відповідальністю «Гостинне» про визнання правочину дійсним, визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався нормами статей 220, 328, 329, 334, 377, 386, 391, 638, 655 ЦК України та зазначив, що фактично спору між сторонами у справі немає. Не надавши критичної оцінки зібраним доказам, навіть не намагаючись виконати покладені державою функції, суд першої інстанції зробив висновок про відповідність позову вимогам закону, зауваживши, що вимоги позивача підтверджуються такими доказами: паспортними даними, технічним паспортом на гідротехнічну споруду греблі ставу «Новий», договором оренди землі, звітом про незалежну експертну оцінку гідроспоруди на ставу «Новий», копією квитанції до прибуткового касового ордера від 01 жовтня 2007 року № 8.
Визнання позову відповідачем не тягне обов'язку суду відповідним рішенням за-доволити заявлені вимоги. Чинне на час ухвалення оскаржуваного судового рішення цивільне процесуальне законодавство передбачало можливість суду у разі визнання відповідачем позову за наявності для того підстав ухвалити рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті ви-знання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд з метою ухвалення законного, об'єктивного, обгрунтованого рішення.
Згідно вимог статей 328, 334 ЦК України, на які посилався позивач та суд в об-грунтування свого рішення, право власності набувається, зокрема, із правочинів. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає в набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Однак на думку апеляційного суду з матеріалів справи убачається, що спору між сторонами не існувало. Уже ця дійсна обставина виключає вирішення його як такого судом. Крім цього, відповідач не ухилявся від нотаріального посвідчення правочину, який не міг бути таким чином посвідчений через відсутність реального права у відповідача на укладення договору про відчуження нерухомого майна, яке йому юридично не належало. Докази, на які в обгрунтування законності вимог позивача послався суд, не можна визнати належними, достовірними та достатніми, вони сам договір як правочин собою не підмі-няють, нічого юридично не підтверджують, є абсолютно формальними.
Суд першої інстанції вказані норми матеріального права проігнорував, належним чином не визначився у правовідносинах, які виникли у справі, та, будучи обізнаним про відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на відчужуване нерухоме майно, через що оспорювана в даний час прокурором угода купівлі-продажу не була нотаріально засвідчена, все ж ухвалив у справі незаконне рішення.
04 жовтня 2018 року апеляційним судом скасовано рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 04.06.2018 року.
Підставою скасування рішення стало те, що суд першої інстанції обставини, якими позивачка обґрунтовувала ці вимоги не досліджував і, відповідно спір про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення не вирішував, то враховуючи
встановлені статтею 367 ЦПК України межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, апеляційний суд не має повноважень усунути ці порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, що є додатковою підставою для скасування судового рішення відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України.
Апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
18 жовтня 2018 року скасовано заочне рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 23.05.2018 року та постановлено нове рішення, яким в задоволенні позову О. до ТОВ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про визнання недійсним договорів оренди землі відмовлено.
Суд першої інстанції, постановляючи оскаржуване рішення, не з'ясував суть спору, вдався до оцінки терміну дії оспорюваних договорів оренди, не дав оцінки тому факту, що момент державної реєстрації правочину не є істотною умовою договору оренди землі та дійшов хибного висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними, необґрунтовано задовольнивши позовні вимоги О., без зазначення, яка ж конкретна істотна умова договорів на момент їх укладення не зазначена в оспорюваних договорах.
18 жовтня 2018 року постановою Апеляційного суду Вінницької області було скасовано рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 27.07.2018 року у справі за позовом Б. до ТОВ про розірвання договорів оренди землі.
Підставою скасування стало те, що суд першої інстанції не звернув увагу, не встановив жодного факту порушення відповідачем будь якого із обов’язків, визначених ч.2ст.25 Закону України «Про оренду землі» чи умовами договору , які спричинили істотні порушення прав споживача.
12 жовтня 2018 року постановою Апеляційного суду Вінницької області скасовано рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 01.08.2018 року та ухвалено нове рішення за позовом Д. до Д. про розподіл житлової квартири, в задоволені позовних вимог відмовлено.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем попередньо не внесено на депозитний рахунок суду грошової суми, яка відповідає вартості ? частки спірної квартири, яка визначена на підставі висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 28 листопада 2016 року № 1881/16-21, а також не доведено підстав для припинення права Д. на частку у спільному сумісному майні відповідно до ст. 365 ЦК. З підстав, передбачених п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України суд стягнув з позивача на користь відповідача 11700 грн. витрат на правову допомогу адвоката.
Присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених статтею 365 ЦК України.
Згідно з висновком судової оціночно-будівельної експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28 листопада 2016 року №1881/16-21 ринкова вартість квартири за адресою АДРЕСА_3 на день дослідження становить 256316, 3 грн.
Д. відповідну суму на депозитний рахунок суду не внесла, та взагалі відмовилася від сплати вартості частки в розмірі, визначеному вищевказаним висновком експерта, що підтверджується матеріалами справи та технічним записом судового засідання від 01 серпня 2018 року.
25 жовтня 2018 року Апеляційним судом Вінницької області було скасовано рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 16.05.2018 року та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.
Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 16.05.2018 року у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Не погодившись з вказаним рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку, як незаконне, ухвалене з порушенням норм процесуального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та за невідповідності висновків суду обставинам справи.
Суд першої інстанції керувався нормами ст. ст. 256-258, 264, 266, 267 ЦК України та зазначив, що на час звернення позивача до суду - 05.10.2017 року, у останнього сплинув строк позовної давності по вимогах про стягнення до основної вимоги, а отже і до додаткової вимоги та, що в задоволенні позову слід відмовити з мотивів пропуску строку позовної давності.
Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів вважає, що вказані обставини не відповідають матеріалам справи, як і висновок суду, тому з ним не погоджується.
Із зазначеного Розрахунку заборгованості за договором №б/н від 18.04.2011 року слідує, що останній платіж відповідачка здійснила дійсно 28.01.2015 року.
З цим погоджуються і сторони у справі, отже, позивач не пропустив строку позовної давності, звернувшись з даним позовом 05.10.2017 року.
Враховуючи зазначене, на думку апеляційного суду рішення суду першої інстанції ухвалене за недоведеністю обставин, що мають значення та за невідповідності висновків суду обставинам справи, тому на думку суду апеляційної інстанції воно підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, в силу ст. 376 ЦПК України.
Задовільняючи позов, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, при цьому не встановив жодного факту порушення відповідачем будь-якого із обов'язків, визначених ч. 2 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» чи умовами договору, яке б спричинило істотне порушення прав позивача та дійшов помилкового висновку про розірвання договору оренди землі.
В порушення вимог процесуального закону суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог та, задовольняючи позов про розірвання договору оренди землі, своє рішення мотивував в тому числі обставинами, про які позивач не зазначав в обґрунтуванні позову.
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
06 листопада 2018 року Апеляційним судом Вінницької області змінено рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 14.08.2018 року в частині розміру стягуваних аліментів, а саме зменшено їх розмір з 1700 грн. до 1000 грн. щомісячно у цивільній справі за позовом М. до К. про стягнення аліментів на утримання дитини.
Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 14 серпня 2018 року позов задоволено частково.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність нерухомого та нерухомого майна, грошових коштів,
доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку, а його мінімальний розмір не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (стаття 182 СК України).
Суд першої інстанції, встановивши вказані обставини та керуючись наведеними нормами матеріального права, врахувавши при прийнятті оскаржуваного рішення вік дитини, на утримання якої стягуються аліменти, стан здоров'я її та сторін у справі, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, а саме визначив аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 1700 грн.
Разом з тим, статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відтак суд першої інстанції визначивши розмір аліментів, який лише на 160 грн. є нижчим за прожитковий мінімум, всупереч вимогам статті 150 СК України практично повністю поклав обов'язок з утримання дитини на одного з батьків.
Доказів того, що відповідач спроможний сплачувати аліменти в зазначеному розмірі, позивачкою не надано, що і стало підставою для скасування рішення першої інстанції.
28 листопада 2018 року Вінницьким апеляційним судом скасовано рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 04 вересня 2017 року у цивільній справі за позовом К. до А. про визнання правочину дійсним, визнання права власності на земельну ділянку.
У задоволенні позову К. до А. про визнання правочину дійсним, визнання права власності на земельну ділянку апеляційним судом – відмовлено.
Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку ( квартири ) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Частиною другою статті 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і дер-жавної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
За змістом приписів вказаної норми, правила частини другої статті 220 ЦК України не застосовуються щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочи-нів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєс-трацією, тому вони є неукладеними і не створюють прав та обов'язків для сто-рін.
На думку колегії апеляційного суду, суд першої інстанції вказані норми матеріального права проігнорував, належним чином не визначився у правовідносинах, які виникли у справі, та, буду-чи обізнаним про відсутність у справі самого договору купівлі-продажу, що є предметом спору ухвалив у справі незаконне рішення.
29 листопада 2018 року Вінницьким апеляційним судом скасовано рішення Немирівського районного суду від 02 серпня 2018 року в частині стягнення частини додаткових витрат, понесених на оплату навчання та проживання дитини та в цій частині постановлено нове рішення.
В іншій частині рішення Немирівського районного суду від 02 серпня 2018 року залишено без змін.
Оскаржуване рішення підлягло скасуванню як таке, що постановлене з невірним застосуванням норм матеріального права ( застосування закону, який не підлягав застосуванню) (пункт 4 частини 1, частина 2 статті 376 ЦПК України)
04 грудня 2018 року Вінницьким апеляційним судом було скасовано рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 04 червня 2018 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зобов'язання вчинити певні дії.
Судова колегія вважає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зобов'язання вчинити певні дії суд першої не в повній мірі дослідив обставини справи, не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 04 червня 2018 року, в цій частині, підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 05.12.2018 року скасовано рішення Немирівського районного суду від 10.08.2018 року у справі за позовом Банк до С. про стягнення заборгованості.
Підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову стало неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи у відповідності до ч.1 ст.376 ЦПК України.
11 грудня 2018 року Вінницьким апеляційним судом скасовано рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 27.07.2018 року та відмовлено в задоволені позовних вимог щодо розірвання договорів оренди землі.
Скасовано з тих підстав, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, суд першої інстанції не вирішив чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, водночас, мотивував рішення обставинами, на які позивач не посилалась в обґрунтуванні позову та не застосував до спірних правовідносин і не навів у мотивувальній частині положень ст. ст. 4, 13 ЦПК України, ст. 15 ЦК України, ст. 32 Закону України «Про оренду землі», а також у повній мірі інших норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
14 грудня 2018 року Вінницьким апеляційним судом скасовано рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 14.06.2018 року про часткове задоволення позовних вимог за позовом Банку до Г. про стягнення боргу за договором кредиту та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимогу.
Підставою скасування рушення першої інстанції стало те, що рішення першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України
Суд першої інстанції помилково ототожнив проценти за договором кредиту з неустойкою та застосував до них положення статті 551 ЦК України. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобовязання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання (частина другастатті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина третя цієї статті).
За положеннями статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258) ЦК України, однак судом першої інстанції не було розглянуто заяву відповідача про застосування строку позовної давності.
Аналіз скасованих та змінених рішень суду апеляційним судом показав, що судді Немирівського районного суду невірно застосовують норми матеріального і процесуального права, однак в подальшому мають намір уважніше вивчати та з’ясовувати обставини справи враховуючи висновки апеляційного суду з метою недопущення в подальшому вказаних помилок і як наслідок зменшення проценту скасованих справ.
Помічник судді Немирівського
районного суду О.М.Поронник
_03_03.png)
